Тести

По прибуттю на острів для отримання дозволу на працевлаштування та проживання треба зробити наступні медичні тести – ВІЛ / СНІД, малярія і рентген от туберкульозу. Всі тести були в різних закладах, які ми об’їздили / обходили протягом півтори години. Шо мене більш за все вразило так це відсутність черг (це все державні установи), вартість – відразу кажуть скільки що коштує (малярія безкоштовно), і те що документи ідуть прямо до установи, яка займається видачею дозволів. Ну і звичайно ж відношення службовців, що там працюють. По-перше, дуже ввічливі, приємні, задоволені життям. Можна з ними потриндіть і поржать. І все робиться швидко плюс мінус. Може мені повезло (дозвіл на працевлаштування та на проживання ще робиться). Але сьогодні все було швидко. Мабуть через те, що я так захотів.

К чему я ето. К тому що відсутні купа нікому на хєр непотрібних інститутів – посередників – функція яких трахать тобі мозг з тобою ж заплачених податків, ковиряться в носі, або іграть в тетріс цілий день, кричать на посєтітєлєй і казать шо вони низшая раса, потому шо ти гнида підписуєш якусь уйобіщну бомажку, ну канешно ж приймать від вдячних посєтітєлєй подарунки за свій усєрдний труд у вигляді алкоголя (ударєніє на першому складі), бабулєтов, канахвет (як кажуть бабусі у нас на Полтавщині) та прочих пріятних простому мирянину вєщєй.

Я думаю шо ректрумент до наших інституцій проходить наступним чином. Робиш початковий внесок – Downstall prepayment, long term investment which should be equal to at least 5-10 of your official annual salary. Потім здаєш тест, спеціально розроблений Міністерством освіти і науки України, який називається: «Наскільки ти моральне уйобіще, або наскільки ти підходиш для державної служби». Здаєш тест. Беруть на роботу і починаєш амортизувати свій Downstall prepayment. Ну ти ж хочеш побистрєй. Бо жить же хочеться красіво і сразу. Ну як ето, в фільмах показують про красіву жизнь. Як у сусідів, у них же єсть машина в кредіт, і мені треба. Як каже Козьма у свому відомому хіті: «Хлопці-олігархи» - я куплю чорний Лєксус, новий в целофані, шоб їздити на ньому з подругами у баню. Мені він на фіг треба, а люди хай говорять. Вот таке у нас уйобіщне суспільство. Суспільство забитих рабів, без власної думки, жадібного до влади, щоб отримать якийсь галімий тєлєвізор, без індивідуальності і без абсолютної поваги до людської гідності.