Про Gris Gris

Про Gris Gris (див. зноску 1)

Intro:

http://www.youtube.com/watch?v=Jz4bb3IivRA

Вони дурні. Що люди, що собаки. Все життя острова, всі його посьолки та міста пов’язані між собою дорогами та трасами. Коли їдеш по оживльонних вулицях, навколо багато місцевих жителів. Коли вони переходять через дорогу вони не дивляться по сторонам. Я не знаю, я більш ніде за кермом не був, але у мене було розуміння що перехожі як правило дивляться / мають дивитися по сторонам, коли переходять через дорогу. А тут хоч би один. І хоч сігналь хоч не сігналь, все одно сука не повертається. Як же можна бути таким недбалим. Взагалі, чим далі тим більше маврикійці мені нагадують свого оригінального місцевого жителя – птічку Додо, яку завалили голандські підараси колонізатори, коли дісантірувались на острів у 16 столітті. У Додо не було природних ворогів, і ця птиця-говорун, отлічающаяся умом і сообразітєльностью, не уміла літать, бо їжі завжди було досить, тікать ні від кого, тому інстинкт самозбереження притупився за століття. Тому, коли вона із розпростертими крилами поскакала назустріч голандським ублюдкам, то її зустріли град пуль, зашморгів, криси із кораблів та очікувана загибель від приходу «цивілізації». (Із Аліси Люиса Керола: Между прочим: ДОДО - так называли иногда (конечно, только очень близкие друзья) самого автора "Алисы". Он немного заикался и произносил свою фамилию так: До-До-Доджсон!)

Про собак я уже казав, вони взагалі не заморочуються коли переходять через дорогу. Сьогодні до цього списку додалося двоє курей: курка перейшла через дорогу, а за нею вальяжно з важливою міною перейшов петух. Мені нічого не залишилося як просто зупинитися та проорать із цієї ситуації.

Я вріс в трасу під 60-80. Я дуже люблю чомусь четверту передачу. Вона більш потужна ніж п’ята. В голові лунала пісня Мальчишника Сегодня вечеринка у меня отдыхают все мои друзья, У соседа выломана дверь с нами он тусуется тепер, В квартире целых окон уже нет огонь на полу даёт тепло и свет, На костёр идёт мебельный утиль и выпита ещё одна бутель, якою я запрошував своїх друзів на фервел в 2010 році. Знатно погуділи, що і казать. Я їхав на південь. Як же тут сука красіво!

Острів Гарсія піндоси уже забрали під свою воєнно-морьску базу, південно-африканці тікають із расистського ЮАР та купують тут землю та нерухомість, вообщем стандартна тєма: we’ll kill them off, take their land and go there for vacations. http://www.youtube.com/watch?v=rxTVzi9Nrj4.

Я приїхав на своє улюблене місце на півдні острова Gris Gris – тут немає коралового рифа, тут справжній океан. Тут скелі виривають куски простору у океану, а океан огризаючись перевертає тони води та піни на землю. Тут ніколи не буває спокійно. Тут завжди вирує. Тут завжди війна: «Между землей и небом война» - http://www.youtube.com/watch?v=ce4XHnCG2Eg. Ну в данному випадку між морем та землею, ну в даному випадку це не так принципово, головне що суть від цього не змінюється.

Скинув свою німецьку каску, зняв свої печатки та подивився на свій ідіотський загар на руках. На кисті руки загоріла печатка. Я сьогодні завтикав і забув взяти сонцезахисний крем, а рубашку одягнув із короткими рукавами. Ще в дорозі помітив, що руки від плеча до кисті починають загорать. Ну нічо, зато нанесу крем після загару і все буде зашибісь. http://www.youtube.com/watch?v=MjJFPB0o6Ps

Сьогодні я нічого в дорогу не купував ні поїсти ні попить. Погуляю потом розберусь. Я врубив Rage against the machine – Bombtrack – він синхронізував із прибоєм, із рокотом хвиль, та здриганням землі під тоннами океанської води. Bombtrack струсив весь пил з дороги і всі глупості із голови, я пішов спускатися донизу. У Грі Грі є дві чітко виступаючих скелі, що відокремлені одна від одної 300-400 метрами пісчаного пляжу, та скелями, що знаходяться ближче до берегу. Я раніше ходив як усі по проліску від однієї скелі, там де парковка до іншої що глибше врізається в океан. Сьогодні захотілося спуститися до пляжу та походить по скелям.

Сонце пекло (дієслово у минулому часі, наголос на другому складі) в спину і по обгорівшим рукам. Пісок трохи провалювався під кроком. Вода клокотала і бурлила. Я дійшов до межі, де пісок закінчується і починається друга частина скель. Я не знаю чому, але я дуже люблю цю вулканічну лаву, ці округлі валуни, та каміння, що варіюються в розмірах від піщинки до величезних з кількасот тон масивних глиб. Мені подобається по ним стрибать, поруч із водою, спостерігаючи за крабами, що виповзають погріться на сонце – або не виповзають, а їх просто вода виносить без їхнього дозволу. Так смішно, чого вони боком повзають?

Сьогодні Україна згадує. Треба цінувати, що маю змогу купити собі їжу. Не знаю але це з дитинства залишилось, уже не пам’ятаю чи це з сім’ї пішло чи з дитячого садку – не викидать на смітник хліб що залишився. До цього часу рука не піднімається. Дітей і внуків точно так же виховувати буду. Бо у нас в Ленінграді від голоду під час блокади померли в тому числі і від голоду більше мільйона людей. Бо в 20 столітті Україну ламали кілька разів штучно створеними голодоморами. Бо Україна у 20 столітті втратила забагато своїх синів та доньок. Бо люди їли не тільки кору. Бо люди їли не тільки якихсь незнайомих людей. Бо мати готувала своє померле дитя щоб врятувати своїх живих дітей. Ми повинні пам’ятати факти, причини і тих хто помер і тих хто не народився. Бо історія повторюється. Я сьогодні згадую. Бо дідусь мені розповідав як він малим 3 роки йшов із батьком по місту. А по місту лежали трупи померлих від голоду людей. Померлих від голоду в споконвіку аграрній країні, країні трударів та хліборобів. «Тату, а чому вони лежать вздовж дороги?» запитував дідусь у мого прадіда. «Вони заморились, відпочинуть і підуть далі» - відповідав прадід. Історію треба учити від свого роду.

Нашому минулому Президенту Віктору Андрійовичу Ющенку треба подякувати за дві речі: За те, що він привернув увагу до голодомору в Україні. Як всередині країни так і міжнародної спільноти. Бо про голокост 6 мільйонів євреїв знає весь світ, а про голодомори 1921-23, 1932-1933, 1946-47 – масові вбивства та виселення українців протягом 1929-1941 років – якось особливо ніхто не знає.

До речі якщо ви не були у музеї Голокосту в Вашингтоні, дуже раджу. Непоганий музей. Я там був рази два. Що мені особливо врізалось в пам'ять, що там дуже сильно підкреслюється колабораціонізм корінного українського населення при німецько-фашистській окупації. І дуже детально розписується у голівудсько-пафосному стилі жорстокість українських колабораціоністів, що допомагали фашистам знищувати єврейське населення країни. Під роздачу попали також білоруси, литовці, латиші та естонці. Усі були дуже вправними і охочими вислужиться перед німцями. Ось такий собі цікавий музей. І ті і ті наче люди. Дві руки і дві ноги. Але значимість виявляється різна. Чи одні Untermenschen, а інші Übermenschen? Вообщем, думаю варто подумать чому воно так як воно є.

Коли я був перший раз в Німеччині. Коли я туди їхав у мене було 3 цілі. Mein Deutsch zu verbessern, die erste Konzentrazionlager Dachau, die in Deutschland erbaut wurde zu besuchen. Man muß enterscheiden zwischen Exterminationlager und Konzentrazionlager. Dachau ist die erste Konzentrazionlager, тобто метою його спорудження не було масове знищення людей. Тому обсяги вбивств та в’язнів не можна порівнювати із Auschwitz-Birkenau. Ну а перші концтабори були споруджені у країні нашого щасливого дитинства – Совєтскому Союзі ще в 20хх роках 20 століття. І німецькі Exchange students oder Austauschstudenten приїздили перейняти передовий досвід в спорудженні та експлуатації таборів смерті. Ну, а третьою ціллю у мене було подивиться наскільки будь-якому типовому німцю підійде кітель із револьвером, каска, шмейсер, шинель із каскою мотоцикл із кулеметом. Скажу так, якщо чистокровний арієць, то все дуже личить. Ну недовго залишилось тобі, скоро ні на кого буде примірять шинелі та каски. Окупована твоя Deutschland. Besetzt ohne Panzern, erschoßen ohne Kugeln, umgefangen ohne Wehrmacht. Німеччину нагнули почуттям провини, толерантністю та політичною коректністю. В нашому літньому університеті в Аугзбурзі, що в Баварії поруч із моїм улюбленим європейським містом – Мюнхеном (крім Києва звичайно), було кілька німців – точніше 4, всі інші члени локальної антени AEGEE були студентами із республік бувшої Evil empire, як її знаково назвав актор Рональд Рейган (а сам мабуть подумував про себе – ето ж нада так гнать і брехати прямо в очі піндоському електорату). Так вот, із 4 німців – 2 були підарасами, одному було 33 роки і він до цього часу займався пошуком смисла жизні, отримував пособіє по бєзработіце від Bundes Regierung, катався на двоколісному самокаті та жив на криші театру. Четвертого я не пам’ятаю вообще. Я канешно поодівав на них усіх і каски і шмейсери і шинелі. Генетично то підходило, а от практично шо козє баян. Sshutzstaffel und Sturmabteilung перевертаються в гробах, коли бачуть нинішнє покоління.

Ну і як завжди спонсором обох світових воєн, причому з обох боків стала маленька нейтральна держава між Альп. В будь-якому випадку результатом двох світових війн стало заснування агресивної держави на Близькому Сході.

В Дахау на воротах висить кілька написів. Тут треба відкоментувать.

Jedem das seine – кожному своє. По-моєму із біблії. Дуже гарна фраза, як на мене. Я її дуже люблю – зробили негативну конотацію – і німці дьоргаються, коли її чують.

Arbeit macht frei – робота робить вільним - дуже гарна фраза, як на мене. Я її дуже люблю – зробили негативну конотацію – і німці дьоргаються, коли її чують.

Цей напис кількома мовами – אף פעם בחים - יPlus jamais – Never again - Nie wieder – Никогда больше. Коли будувався цей пам’ятник, автор мабуть не думав, що за голокостом євреїв під час другої світової війни піндоси будуть напалмом випалювать джунглі В’єтнаму http://www.youtube.com/watch?v=1b26BD5KjH0 разом із його партизанами, та його мирними жителями (військові втрати десь 1.3 мільйонів), але комунізм переміг, він не думав, що в Кампучії або Камбоджії Пол Пот викосив третину (3.5 мільйони) населення своєї країни http://www.youtube.com/watch?v=v_GNsG0_jMM – і це уйобіще померло власної смертю в 1998 році, він не знав, що Аді «Его Превосходительство Пожизненный Президент, Фельдмаршал Аль-Хаджи Доктор Иди Амин, Повелитель всех зверей на земле и рыб в море, Завоеватель Британской Империи в Африке вообще и в Уганде в частности, кавалер орденов „Крест Виктории“, „Военный крест“ и ордена „За боевые заслуги“» http://www.youtube.com/watch?v=Tp57JDySTyA зберігав голови своїх ворогів в холодильнику, він не знав, що в 1994 році в Руанді плем’я хуту за 3 місяці убило близько 1 мільйона тутсі http://www.youtube.com/watch?v=k9w5RCI8PEc. Автор не думав, що історія постійно повторюється. Люди взагалі не змінюються. Бо смерть однієї людини, то трагедія, а смерть мільйонів, то статистика.

Друга річ, за яку треба віддати йому кредит – це те що він пасічник. Збирає мед, що дбайливо принесений бджолами. Він нагадав нам українцям, що є бджоли, а є трутні.

А так він такий же як і всі інші. Не сприяв консолідації нації. Не створив дієздатну команду. Не використав кредит довіри всієї української нації. Не посадив бандитів у тюрми. Вообщем, іще один інтелектуал-балабол without balls такий як і товариш Грушевський. А потрібен нам такий як Степан. Або такий як Адольф - ну тут треба подумать – тут треба дуже багато коректировок зробить.. Або такий як Уїнстон. Або такий як Іосіф – те ж саме шо і з Адольфом. Або такий як Беніто. Або такий як Раджив. Або такий як Нельсон. Або такий як Ернесто та Фідель. Або такий як Уго. Або такий як Чингізхан. Або такий як Отто. Або такий як Степан. Я був на його могилі в Мюнхені в 2004 році. Він там разом із своєю донькою похований. Що ти мені хотів сказати, Степан?

Я перескакував із каменя на камінь. Бачив засохлих на сонці крабів. Дійшов до тієї частини, де треба було скалолазанієм. Був сам і з рюкзаком, в якому була каска, не дуже зручно. Наступного разу краще підготуюсь. Тому що, лучше гор могут быть только горы, на которых еще не бывал.

Вімкнув знову айпод. Иди же с нами, разом із війною моря і землі вийняв мене з цієї землі і відправив у космос - http://www.youtube.com/watch?v=0y00fHyF29s&list=FLbY41qqnls9r8TDxMT6auzA&index=1&feature=plpp_video

P.S. Вони дурні. Нічому вони не вчаться. Хоч дорогу научітесь переходить.

Зноска 1: Про Грі Грі (Наказова форма дієслова). Про Грі Грю (стверджувальна форма першої особи однини). Gris Gris – мальовниче частина острову Маврикій, що знаходиться на півдні.