I missed you on the top of the world

Неділя. Я як завжди проснувся о 5:15. Хоч і вихідний, але організм уже звик. Сьогодні вирішив відпочити і не пішов плавати. Покачав прес, перейшов на другий рівень. Пішов мити свого красавца, який за тиждень слєгонца запилився. Коли мив мотоцикл, дивився навколо і подумав, що було б класно зробити кілька фотографій.

Фотографія 1. Мотоцикл Suzuki GN125, чистий, тільки-но начисто вимитий, із краплями води, виблискує по лініях заломлення на сонці, червоний бак блистить, поршні, вихлопна труба – віддзеркалює та іскриться металом, а люстерка надсилають сонячні зайчики прямо в очі.

Коментар до фотографії: Мотоцикл Suzuki GN125, 72 тис. рупій, щомісячна плата за воду – 55 рупій, інвентар для миття мотоциклу: відро, мочалка, рідина – 300 рупій. Мобільність, свобода, вітер в обличчя, ревище двигуну – priceless…

Фотографія 2. Тераса. Невеличкий деревяний столик, два стільці. На столі сніданок. Зліва із сходу сяє сонце.

Коментар до фотографії: Пластикова підставка для тарілки з фотографією кашалота – 100 рупій. Йогурт із чорносливу - 15 рупій, апельсин (не механічний) – 40 рупій кілограм, яєчня із трьох яєць (fried eggs over easy) 72 рупії за 12 штук, шинка – 30 рупій за 100 грам, сир – 72 рупії за 12 штук (250 грам), чашка чаю. Літрова банка меду від дідуся з Миргорода, зібраний власними руками - priceless…

Фотографія 3. Будинок en face. Вид від вхідних воріт.

Орендна плата – 13 тис рупій. Кожен ранок – прокидаєшся із цвірінчанням пташок, кожен ранок бачиш сонце, яке світить зі сходу – на терасі – зліва. Кожен ранок бачиш у далині морську синеву із відблиском сонця. А у вечері, гул прибою. Сусідська пальма, та квіткові палісадники. Тишина, спокій, сонце і море - priceless…

Янік заїхав as agreed о 8:30. Я якраз дописував одного важливого листа, сказав щоб почекав. Дописав. Зробив кави, випили на терасі. Показав йому Steve Job’s Stanford graduation speech – це одна із тих промов, які змінюють твоє життя. Настільки інтенсивно, насичено, із дуже тонким гумором, із трагедією, із силою в думці, із мужніми поступками, із контролем, із впевненістю, із рекламою своєї компанії та продукції, відредаговано, професійно написано, чесно і дуже сильно. Нічого зайвого. Я якраз йому вчора дав список фільмів які треба подивитись. Один to do item has been відмічений. Потім показав:

http://www.youtube.com/watch?v=xC03hmS1Brk&feature=relmfu

http://www.youtube.com/watch?v=qqXi8WmQ_WM&feature=relmfu

Проорали, поржали, я сам рік ці шедеври не бачив. Допили каву. Я одяг свої перчатки, очки і шлем. Поїхали в супермаркет за водою та їжею.

Завів знову двигун, та погнали в Black River Gorges National Park зі сторони Tamarin.

На розвилці звернув у сторону парку, на знаку вказано відстань 5.3 км. Дорога простора. Автомобілів чи мотоциклів, або немає взагалі або дуже рідко, тому можна придавить на газ. Вона дуже мальовнича, по боках гори вкриті деревами, переливаються відтінками зеленого – жовтого – коричневого. Дорога пряма та можна на пару кілометрів бачити вперед, і оскільки жарко, то гарячий асфальт підіймає нагріте повітря вверх, створюючи димку та марево. Вообщем як ото показують у тих американських фільмах, де іще обов’язково на фоні має грати кантрі, і лежить череп, якогось ВРХ – наприклад бізона.

Трохи далі, дорога уже в лісі, навколо дерева, створюють тунель кронами, шелестить листям, грають із сонцем, інколи кидаючи просвіт між суцільною тінню. Прохолодно і приємно. Взагалі спочатку думали по цій дорозі побігать, але потім вирішили просто hiking по горам – адже ж сьогодні вихідний – треба дати організму відпочити.

Припаркував мотоцикл. Янік віддав свою каску в адміністрацію, я свого шедевра німецької військової індустрії не довірив і забрав із собою. А то мало лі. Бережену німецьку каску часів другої світової війни сам бог береже.

У парку реально круто! Я взагалі люблю ліси, парки, хвойні та листяні дерева, свіже повітря, тінь влітку, коли дерева, захищають від прямого сонячного світла, коли чутно спів пташок, тріскіт різних лісових тварей, і весь ліс заповнений денними звуками його мешканців.

Ми пройшли кількасот метрів, дійшли до бєсєдки, карти парку, та кількох знаків із указанням кілометрів. Кажу ідем в Матачіба, Махачіба, якось так – 10 км. Ну пішли.

По дорозі, пройшли гірську річку, яка повіяла свіжістю, прохолодою та енергією гірських струмків, що стікають аж звідти – із самого верху. Пройшли далі.

Говорили як завжди багато, цікаво, про дєвок, про глобалізацію, про американську воєнну базу на острові Гарсія, про натівські операції останнього десятиліття, “aids is killing the entire African nation, and a vaccine is supposedly under preparation, but these governments, they don’t mind the procrastination, they say we’ll kill them off, take their land and go there for vacations” Darkness of greed – Rage against the machine, про імперії, про 1984 in action, про розпродаж маврикійської землі білим південноафриканцям, яких разом із австралійськими фермерами, зараз локальні витісняють із ЮАР та Зімбабве. Взагалі, білі тікають зараз із ЮАР, хто куди. Бумеранг апартеїду, в принципі дуже логічно, про створення нової держави у 49 році, про хрещення Київської Русі, про тупість американської нації, і середньо-статистичного жителя будь-якої країни, який власне і формує демократичний вибір, віддає свій сірий, середньостатистичний, свій ніякий голос – тому що демократія – це ілюзія придумана, і развод для лохов. Ну як казав Кеннеді при спорудженні Берлінської стіни, нічого кращого пока не придумали. Про ретро, про французький імпресіонізм та культуру і мистецтво 19-20 століть, про великих російських-радянських поетів 20 століття Цоя – «если к дверям не подходят ключи, вышиби двери плечем» - Мама мы все сошли с ума, і Висоцького – «Если сразу не разберешь, Плох он или хорош, парня в горы тяни - рискни! Не бросай одного его, Пусть он в связке в одной с тобой - Там поймешь, кто такой» - Песня о друге. Скажу чесно в горах альпінізмом поки не займався. I did hiking. І з багатьма своїми друзями – товаришами ходив у походи на байдарках по Пслу. В принципі так і є. Є люди на яких можна покластися. А є так собі. Знав про що співав. Про те що цитуючи мого американського дядька, America ain’t a land of freedom anymore. Ну це мабуть варто цілого абзацу:

Про те, що якби я народився років 400-200 тому, при певних обставинах, то велика частина Африки, Азії та Південної Америки говорили б українською або російською мовою. Можна розвинути цю тему. Значить крутиш глобус у себе в офісі, і кажеш секретарю: Галю, забронюй мені будь-ласка 2 квитки у Нову Слобожанщину, хочу подивитись на індіанські поселення в Андах. Або вчитель географії Ярослава Мирославівна: дітки, скажіть батькам хай здають гроші, буде в нас подорож у рамках державної програми: «Підтримка українських культурних центрів в Африці», протягом місяця будемо подорожувати по україномовним країнам чорного континенту. Програма фінансується на 90% Міністерством освіти та науки України, 10% за рахунок батьків. В програму включено наступні країни: Новоподілля на Середземному узбережжі, потім піски Тростянця, що на берегах Нілу, через серце Африки – Українську Уганду, що на озері Вікторія, відвідаємо найвищу точку Африки Кіліманджаро, що в Африканських Карпатах, далі один з найбільших островів у світі: Острів Миру, назва якого походить від славетного містечка на Полтавщині – Миргорода. Наша подорож закінчиться в Південно-Африканській Українській Республіці – заокеанському департаменті із особливим статусом. Там як раз відбудуться ігри Українських Федеративних Утворень за участю 50 незалежних країн та 25 департаментів із особливим статусом. Не забудьте зробити щеплення від малярії. На рахунок вірусу імуно дефіциту, не турбуйтесь, українські вчені разом із фармацевтами вже ліквідували спалах захворювання на Острові Миру – всі п'ятнадцять хворих перебувають на стаціонарі. Земельку не забудьте рідну з собою в дорогу».

На одному з viewpoints зустріли біляву пару, які у бінокль розглядали indigenous птахів острову Маврикій. Ми разом з ними бачили Mauritius kestrel, які живуть тільки тут, parakeet, та летучих мишей, які чомусь літали вдень. Пара була років за 50, із Брайтона, південної Англії. Я їм згадав про гори у фільмі, Trainspotting, і про те як пацани так і не пішли у гори. Про те що я хочу в Ліверпуль, Манчестер, Шотландію, Уельс та Ірландію, але ніяк не в Лондон. Так в Ліверпуль варто – цікаве місто, не постраждало під час бомбардувань в другій світовій – операція Unternehmen Adlerangriff, що мала плавно перейти в Unternehmen Seelöwe. Я їм сказав, що чув історію нашого прєпода Кейта Рая, про те як один турист подорожуючи по хочтелах в Шотландії натрапив на англійську королеву, зовсім без охорони. Кажуть, так цілком, можливо, у неї маєток в Шотландії і вона туди частенько приїздить, максимум із одним охоронцем.

Пішли далі на вершину Матачіба, Махачіба, якось так. По дорозі зустріли досить багато місцевих. Деяким кралям, судячи з форм – така вправа необхідна двічі на день – деяким тричі. Далі пішов досить крутий підйом, проте з дерев’яними сходами. Тому майже не говорили.

Нарешті дійшли до вершини до viewpoint. Тут уже в бєсєдкі сиділи якісь французи і точили бутери, крякаючи щось на своїй французькій.

Фотографія 4. Viewpoint On top of the world.

Коментар до фотографії: На сонечку на травичці біля бєсєдки: тунець 45 рупій, марокканські сардіни 18 рупій, булочка – 12 рупій, немитий помідор – 15 рупій. Гострота і надійність сталі Victory knox, свіже та чисте повітря на висоті 700 метрів, вода в півтора літровій бутилці після підйому в жару на вершину, sms наступного контенту: K. I missed you on the top of the world, breathtaking views on the Indian Ocean, та оточуючі гори – priceless…

Трохи відпочили, підійшли англійці, яких бачили раніше. Я їм включив Roxy music Brian Ferry If there is something – мій улюблений саундрек із фільму Flashbacks of a fool http://www.youtube.com/watch?v=au8cCvGk9eU&feature=autoplay&list=FLbY41qqnls9r8TDxMT6auzA&lf=plpp_video&playnext=1

Це єдина пісня, яка була у мене в телефоні. Вони обидва знають цю пісню. Вона якраз сказала що їй якраз бракувало якоїсь гарної мелодії на природі. Зробили фотографію ящірки, що бігала біля бесідки, білявка посадила її до себе на руку. Я їм сказав, що я їх десь бачив, літня пара, що подорожує разом, жінка, що завжди з чоловіком. Ми говорили, що було б круто на параплані або дельтаплані спуститься з цієї вершини. Про висоти і страх. Про це падіння http://www.youtube.com/watch?v=tKlNYBwbUo4 і про те фільм Аполлон – коли астронавт виступає із космічного корабля в пустоту, про Ричарда Бренсона, якому перший раз в житті стало стрьомно під мільйонами куботон води у своєму новому проекті.

Вони пішли далі. Ми почали спускатись назад.

Знову біля гірської річки. Було жарко, води замало. Кажу: давай ноги помочим у воді. Я люблю перескакувати з каменя на камінь, вони відполіровані та гладенькі, вулканічного походження, дуже добре розвивають гнучкість стопи, та дають загрузку на різні м’язи ніг. Можу іти так годинами. Ну тут було недалеко, метрів 50, пройшли там де місцеві купалися. Сів я на камень, зняв, кросовки, носки і опустив ноги у прохолодні, стрімкі гірські води. Це був такий кайф, занурити натружені ноги після 10-12 кілометрів ходу у прохолоду гірської ріки, під звуки дзюрчання струмків. Я почав бовтати ногами у річці, сидячи на камінні, потім вмив обличчя кілька разів і руки, потім уже зняв футболку і занурив голову. Гірська ріка, заряжена енергією гірських струмків, чистим повітрям, польотом рідкісних птахів, зеленню лісів, та шелестом листя. Всю втому як рукою зняло, всю втому як гірською водою змило. Без жартів. Повні енергії пішли на парковку.

Тут стоїть якийсь хєр і крутить шось у моєму мотоциклі. Дивлюсь дзеркала перекручені – каже малі якісь лазили біля мого мотоцикла – гралися і крутили дзеркала – він трохи на місце поставив. Уйобіща малі, блін. Ну ладно думаю, сам під впливом сусіда Ігоря на прізвище Дришля і Понос в дитинстві каміння на дорогу кидав по машинам – дибільне занятіє канешно. Ладно відремонтую дома. Не страшно.

Заїхали в новий бізнес центр, випили води і кока-коли. Ледь не забув очки свої. Доїхали в Флік ен Флак – сіли в Мафіозо – я замовив кави він чаю. Обслуговувала нас приторможена подруга, ні тобі посмішки, ні ввічливості, ні спасіба, ні пожалуста, тупорила дура. Я таких буду називать Denkmal – пам’ятник німецькою.

Висадив його на зупинці. Поїхав додому.

Фотографія 5 та коментар до фотографії: Мотоцикл Suzuki GN125, в пилу, тільки-но після подорожі, мчить на захід на зустріч сонцю. На зустріч рожево-блакитним-пурпурним акварелям Джексона Поллока, на зустріч сюрреалізму Далі, об’єму, почуттям та формам Родена. На зустріч там де небо зливається з океаном – priceless…