Про банджо

Вообщем періодично буду цитувать одну людину, яку зустрів і буду бачити частенько.

Про банджо. Банджо vs. парашут. Якщо з парашутом тут плюс мінус понятно то з банджо наступна хєрня:

Для людини не є природнім бути підвішеним за ноги. Тиск і кров уся іде від ніг до голови і до мозку. В давнину, хоча думаю і зараз хтось продовжує подібні забавки – підвішували за ноги і людина помирала від крововиливу в мозок.

Іще треба додати, що в момент коли вірьовка або резинка виправляється, відбувається струс. Грубо говоря мозг стукається з усієї дурі об череп. Ну і виникають мікро тріщини, напевно такі як у боксерів, ну боксери хоч тренуються. Кожен удар по голові м’ячем, кожен удар в голову в боксі. Професійний спорт – це жестяк. Хоча професійне сидіння за компом у офісного планктону приводить до кучі всяких прєлєстєй аля – погіршення зору, язва шлунку, шо то там із сєтчакой глаза – потому шо весь час в одну точку втикаєш, ожирєніє – бо тіки те і робиш шо сидиш і лежиш, і мускуліруєш мишкой, нєрвози, постійні стреси, депресії, + не бачиш як змінюються сезони і встигаєш помітити як розквітають абрикоси та яблуні за вікном. А тілько бачиш як по ночному по проспекту ганяють таксі.

Так от коли сильно увлікаться банджо – то можна потом років в сорок п’ятдесят дьоргатся в рітме Паркінсона із отвисающей челюстю, глазом який заплигує на лоб, або коніульсірующой клєшньой із якої вилка з макаронами і пульт от тєлєвізора випадає.

Інжой банджо джампінг