Звіт

Has been written year and something ago.



Звіт про виконану роботу
учасника запливу на байдарках
за маршрутом Велика Багачка – Приліпки
по славетній річці Псьол
(ака Ріками Полтавщини vol.4)
Сиротенка А.В.

Маршрут: Велика Багачка – Красногоровка - Остап’є – Приліпки (приблизно 75 км). До цього часу нами неізвєданий.
Склад дєлєгації: Ігор, Люда, Андрій – продвінуті юзери, Поліна, Маріна, Оксана – мягко говоря inexperienced (разом 6 units).
Тривалість запливу: 4 дні (6-9 серпня 2005).
Байдарки: Таймень -3 (кондишин), Таймень – 3 (протікає, пора списувать).
Перепони: 2 ГЕС, за селищем Остап’є і в селі Сухорабівка + дерево, що перекрило повністю всю річку.
Бюджет: близько 100 грн (40 грн - на хавку, 30 грн – на транспорт з Києва до Києва, 13 – автобус з Миргорода до В.Багачки, 10 грн – туда-сюда, ну і 10 грн - miscellaneous).
Other: Як завжди забули вудочку

Отож, в 9:00 ми грузонули все барахло в автобус, цього разу приперся цілий Ікарус. Я довго обговорював з командіром, де нас треба забрать на зворотньому шляху, ну він так і не поняв, шо від нього вимагалося. Ну а я поняв, шо ми пливем в таку ж..., шо звідти нас ніхто навіть за любі бабки забрать не захоче. Ну я забив, рослабився, і рішив наслаждатся. Правда оставив йому одну із своїх карт на всякий випадок (треба буде її у нього забрать!).
Забрали на вокзалі Поліну, яка приперлась прямо із командіровки – молодчінка.
Десь о 10:00 нас вітала Велика Багачка і її могуча електростанція, яку ми вже бачили минулого серпня (2004 року). Ми з Ігорем за допомогою дівчаток зібрали байдарки десь за 1,5 години, погрузили свої мотлохи в наші човни і погнали. Грєбуни розпреділились таким чином: Люда-Поліна-я, Оксана-Маріна-Ігор (на протікаючій байдарці).
Гребли ми прікольно, як завжди доганяли Ігоря на його протікаючій байдаркі, Ігор навєрно так відмуштрував дівчат, шо вони навіть на своїй протікаючій байдаркі із inexperienced members of the crew лідирували в гонкі цілий день. Наш же екіпаж був підсилений Поліною, у якої цього разу було ціле весло, і відповідно не було женщіни, т.е. гітари, ну і вона могла грести (або робити вигляд).
Перший день походу нічим особливим не ознамєнувався, чесно кажучи. Марина з Ігорем знайшли місце нормальне для ночлєга. Розкричались: „Тут так класно, тут так класно”, як завжди ніхто не замітив, раз місце дуже зручне для парковки, значить тут стопудово приходять корови на водопой со всємі витєкающими отсюда послєдствіями, ну і дві компаній мєсних розмістились на протилежному березі. Ну а так місце в натурі прікольне, базара нема.
При висадкі до нас припливли сині гості з іншого берега і конєшно почали упрашувать їх покатать, бо вони відєті лі ніколи на байдаркі не катались (тоже мені excuse знайшли). Вобщем вони побідили і я їх покатав на байдаркі, грозились зайти в гості (потім таки зайшли).
Всі занялись дєлом: Ігор оформляв дрова, я ставив палатки, Маріна із Людою робили костьор і шось там готували, Поліна спала, а Оксана після того як внесла смуту з приводу того де розводить костьор пішла бігать (нормальна вообще?).
Андрюха, наш гість з того берега виконав обіцянку, приплив із підкріпленням в гості (понравились йому наші дівчата). 20 хвилин ми йому розповідали про цінність привату, про відпочинок, і про те шо ідитинахєр і вскорє їхня дєлєгація вернулась бухать свій самогон на свій берег.
По ходу мої прогнози по поводу корів справдилися. Бурьонки зайшли з лівого флангу, посьорбали води, ну і двинули повз нас. Як виразилась Маріна, мужчина інтєлігентного віду з сумкою, то єсть пастух, підганяв своїх підручних якоюсь нагайкою, і криком: „На х...й б...дь!”. Не знаю чого, ну корови його слухались. Що в принципі підтверджує мою теорію про ефективність використання ненормативної лексики у сільському господарстві та в народному господарстві в цілому.
Ужин, як завжди в поході получився класний. Всі їли так, шо аж за вухами лящало. Розпили вина, Там’янку, пробку прийшлось вдавлювать в бутилку, бо забули штопор (було б странно якби шось не забули). Всі в нірвані після їди. Ігор готувався до ночлєга на откритому воздухі, ну а ми з Поліною вирушили в романтичну подорож по нічному Пслу на байдаркі під зоряним небом. Подорож була супер, не заважали навіть тіпи які кричали на тому березі, світили своїм долбаним фонарьом на всю іванівську, і бултихалися п’яні у воді. Ну вони нас не бачили, такшо було дуже гарно. Нічний Псьол, це просто супер, усім раджу, тільки треба обережно, я то напоритесь на корягу, і вся романтіка...

День 2. Кава зранку була дуже доречною. Всі робили morgen gymnastyk, і насолоджувались співом вранішніх пташок. Ранок в лісі, біля річки.
Двинулись десь об 11. Я одягнув штани, бо в шортах у мене получився сміший загар на колінах. Мета – доїхати до Остап’є. Ми прикинули по карті і поїхали.
Окремо слід сказати про саму річку і місцевість від Багачки до Остап’є. Краєвиди дуже гарні. Чаплі, часто затаївшись за поворотом, зринали у небо. Берега не дуже високі, більше степу і галявин ніж лісів. Багато рибалок, і відпочиваючих. Біля Балаклеї ми вирішили наїхать на гусей, які нагло розплились по всій річці. Гуси вирішили не іти на конфлікт і організовано капітулювали перед дітьми асфальту. Не доїжаючи до мосту ми вирішили пообідати, ну і вилити пару десятків літрів води із протікаючої байдарки. Під час трапєзи Маріна розказувала смішні і шокуючі речі про її Unterkunft в Індії. Потім Люда і Маріна мили голову в річці. Чого акцентую увагу? Самі винуваті, це виглядало наскільки кумендно, шо неможна не згадати. Плавали всі крім Ігоря, який вирішив не змінювати собі і своїм традиціям.
Біля Остап’є річка така пряма, шо аж не віриться. Наче якийсь олімпійський басейн.
Оскільки берега біля мосту дуже зручні для парковки, соотвєтсвєнно там паслося дуже багато всякої скотини со всємі витєкающими отсюда послєдствіями. Воняло не слабо. А за мостом мєсні плюхалися в річці, там тоже не причалить. Витягли байдарки, треба отправлять трудящих на Миргород, бо в понеділок на роботу. В Остап’є спочатку трохи було неорганізовано. Ми поперли спочатку в магазін за морозивом, водою, ну і ясно шо я за пивом. Ну і развєдать обстановку з транспортом у напрямку на Миргород. Магазин як потім з’ясувалося називався Утопленнік, знаходився по дорозі відразу біля мосту. Мєсні казали шо уїхать отсюда, тєм болєє в Миргород, нереально. Бо всі п’ють, соответсвенно, їхать ніхто нікуди не буде. Вели ми переговори з власницею магазина, та її сином. Так як власниця магазину в селі – це уважаєма чувіха, то у неї відповідно усі контакти мєсної знаті і власників автомобільного транспорту. Короче, вона їм почала наярювать, ну і по ходу виясняла у синулі хто там сьогодні п’є, а хто ні. Синуля (на вигляд недоросль) тим часом мені розказав, шо коли у нього жінка рожала, то єлі найшли когось шоб її в роддом відвезли, бо всі соотвєтсвєнно в той день пили.
Рішили ми там не торчать в магазині, а розширити круг поіску, та вже й час шмотки збирать. Оксана, опитний стопєр, сказала, шоб ми не парились, бо вона всю Європу покорила і виїхать для неї із Остап’є - нє фіг дєлать. Так шо ми пішли розбирать байдарки, і ще я пішов вгості до мєсних набрать води. Бабуля сказала, шо води гріх не дать, і я набрав із криниці смачної води.
Розпрощавшись з половиною нашої бригади, ми з дівчатами порулили далі, бо вже пізно і треба шукать місце для ночлєга. Тєм болєє нас обрадували, шо тут недалеко працююча електростанція, яку точно треба обносить. До ГЕС ми доїхали хвилин за 40. По дорозі мєсні нас полякали, шо там нємєряно погибло таких умних як ми байдарочників. Шось їх туди відєті лі затягує. Маріна почала неімовєрно кіпішувать, панікувать, кричать шоб її висадили, і вообще. Ми під’їхали поближче до станції, я пішов в развєдку і подивився, де її краще розгрузить і потім знову загрузить. Заодно дівчата нарвали кукурузи у когось у городі. Справжні рейзери, AIESEC forever!
Відразу після ГЕС почали шукать де заночувать. Після двох висадок нарешті знайшли непогане місце, біля двох грибочків на березі. Тут якраз турбаза. При Союзі був якийсь піонерський лагерь. Вирішили поставить палатку біля дерев, тєм болєє шо там було вже оприходуване місце для костра і полукругом стояли лавочки. Місце нічого, ми по биріку розрузились, дівчата за костьор і палатку, я погнав за дровами. Ліс короче странний, ні одного тобі брєвна. Зато на території закинутого лагєря акуратно під стіною біля транзістора чи як він там називається лежало кілька розібраних скамейок і лавочок. Так шо дрова нам обєспєчені.
Кстаті, заброшена база – це таке собі жуткувате місце. Стає моторошно. Все навколо поросло травою, відкриті двері будиночків запрошують в гості. Вдруг там якісь прівідєнія ходять, або всяка нечисть. Ну це так, ліріческе отступлєніє.
Пообщався з мєсним рибаком та його жінкою біля річки. Він розказав шо база уже давно не працює і її пріватізірували якісь кієвляни. Кстаті, у Полтавській області все шо не купляється, то усе кієвлянє. Інших інвесторів не має. Хто купив? Кієвлянє. Так шо хтось розжився на бабоси і купив собі турбазу на Пслі рибу ловить і з дівчатами відпочивать.
Поїли ми з задоволенням, розпєчатали Там’янку, бахнули і подумали, шо ми сьогодні трошки заморились. Хотілось спать, та і шось воно гриміло і блискало. Наче скоро піде дощ. Наостанок поставили вариться кукурузу, яку ми сьогодні вполювали. Не встигли ми зібрати рештки вечері як лупануло, і полило. Ми залізли в палатку, я забрав пляхан в убєжище. Кстаті, вино так і не допили. Полягали спать. Вночі гриміло, лило, палахкотіло. Вітер дув такий, шо казалось шо іскри полетять на палатку і вона на фіг загориться. Як всім відомо, палатки горять за 5 сєк. Ну це так, інфа для Маріни, шоб не розслаблялась. Іще вночі деренчали якісь мотоцикли. Мєсні гастролірували судя по всєму. Ну добре шо палатка не промокла, треба їй отдать должноє. Ну, про диринчання розказала Маріна. Я як завжди спав нормально без задніх ног, рук, і розкритий без спальніка.
Ранок був якийсь трохи мутний. Сонечко не збиралось нас порадувать своїм прісутствієм. Ми як завжди поснідали салом, сардіною з майонезом і ще якимись пріколами. Заточили кукурузу, яка таки доварилась. Кава вранці просто клас. Вирішив піти покупаться, бо шось уже почало чухаться. Так прікольно купаться в річкі.
Тільки виплили шось знову полило. Заїхали сразу під дерево. Потім вирушили знову в дорогу. По путі нам зустрічалося багато якихось будиночків, які належали я думаю до турбази. Були розкидані по лівому березі на 2-3 км. На одному звороті мужик нам сказав шо тут глибина метрів 12. Не знаю правда чи ні. Ну раз така глибина значить живуть там заросші мохом двохсотрічні соми.
До обіду ми весь час тікали під дерева від дощу. Іздівався над нами падлюка. Тільки зарулим під дерево так сразу і заканчується. Сьогодні ми рішили поспівать. Позгадували всі чотири чи п’ять пісень, які знали. Одна із них пєсня южноафріканських рабочих, які їдуть на роботу проспівала Маріна. Я згадав Silly Willy, співали Здогадайтесь звідки ми є, Руту, і всякі разні там пісні. Непомітно доплили до обіду.
Висадились, поїли свої грьобані сардіни, сало, кетчуп. Посьорбали води, нас розморило, і полягали відпочивать. В мене знову получився смішний загар з тилової частини ноги від ступні до колін. Дівчата прибалдєли і сказали шо не хочуть грести.
Кстаті, грести в той день було тяжко. Річка широка, часто ніяких дерев. Вєтєр в харю, а я шпарю, ну всякі такі прєлєсті. Ну вєсєло, питань нема.
Сухорабівка, ніяк не міг запомнить названіє цього села. Там тоже електростанція, причалили знову з правого боку, в двох метрах біля самої станції. Я пішов подивиться куди перенести лодку. Повстрєчав трьох синіх мєсних, які собі мирно бухали на березі біля електростанції. Тоже мені любітєлі романтіки. Один стрельнув у мене сігарету.
Ми з Маріною понесли барахло на ту сторону. На пісочний пляж. Синій чувак запропонував допомогу, перенести барахло. Як сині так сразу ідуть всім на допомогу, готові на подвіги і вообще спасти цілий мир.
Ще ми покупалися в річці, заточили Хрум, який привезла Маріна. Не зря ж вона работає в Нестле. Біля нас бултихалися діти або внуки якогось чорта із машиною Рено, який сидів на березі і курив, дививися на родичів і навєрно думав, де мої сімнадцять лєт. А може стіснявся залізти в воду, я не знаю.
Через 15 минут після станції упавше дерево перегородило всю дорогу. Залишилась тіьки маленька дирочка. Я відвантажив дам на берег, пропустив байдарку через дирку, став на дерево, і переступив знову у байдарку. Цей знамєнательний момєнт запєчатлили на фотік.
Довго шукали місце для стоянки. Берега або зарослі або галявини із парою дерев і зовсім без дров. Зато у річці багато упавших дерев. Стали на одному із таких місць. Я рішив, шо буду пилять сухі дерева, шо валяються у воді.
Тоже experience нічого собі. Тєченіє, легка байдарка, і пиляєш з річки дрова. Неудобно скажем прямо. Я потім причалив до одного, заліз на нього. А там своя мікрофлора із застояної води, пластікових бутилок, всякого мусору і смраду. Зато дрова сухі. Я пару штук отпиляв. І реально запарився, рішив пошукать на березі. Там в радіусі кілометра туристи уже все випиляли давно. Такшо я взяв Люду і ми поперли знову за поваленими деревами. Вилізли на протилежний берег, поколіна в багнюці. Зато з дровами.
Приготували картошку із сіропом. В нас же кроме картошки нічого із гарнірів не було, бо Поліна з собой забрала і гречку і пшоно. Навєрно з’їла по дорозі в Київ. Вийшло дуже смачно.
Розпили наливку із клюкви, побазарили про роботу, стажування і пішли спать. Last night. Бобри ниряли всю ніч, бультихались дай Боже. І вообще нас окружало куча всяких нічних лісових звуків.
Вранці в мене закончились сігарети і я подумав шо буде жостко. І стало шось прохладно. Вітер знову дув в обличчя.
Ми взяли нормальний темп. Мені хотілось погребти. Тіло радувалось такій фізкультурі. Місцевість чудова, річка петляє, багато повалених дерев, тільки і успівай вирулювать. Пару раз перед нами поставала одвісна стіна із глини. Ця частина маршруту сподобалась мені найбільше. Подорозі стрельнув папіру у рибаків. Причому із фільтром.
Проїхали убитий мост, позначений на карті, пацани там ловили рибу. По ходу проплили Хорол. Такий собі ручейок. Я думав там імєнно могуча ріка, не виправдало мої ожиданія. Доїхали до Говтви. Мєсний рибак, сказав шо магазін недалеко. Ми проїхали близько км і рішили розжиться продуктами, бо вже надоїло жрать сало із сардінами.
Пішов у село у развєдку. Пройшов поляну, дійшов до оживльонного мєста. Оказується якийсь оздоровчий комплекс. Пацанчик показав куди тулить в магазін. Я його легко найшов. А там перерив з 12 до 2. Сказали іще єсть ларьок. Там така ж байда. Зато біля ларька у дворі жінка доїла корову. Я сам бува зібрався уже подоїть корову, ну не хватило смєлості.
Пішов знову до магазіну. Підвалює машина. Хто такий, тра ля ля. Мєнти. Фамілія, звідки і шо тут робиш. Я їм доклав по всій програмі. Сказав шо до терактів у Лондоні не причетний, і шо документи імєются тільки в лодкі. Допитували с пристрастієм чого я в бірєтки, чого у мене сірьожки, і чи нормально з орієнацією. Я у них узнав шокуючу новину шо в селі не продають сігарєти, а вони не курять, так шо буду курить бамбук.
Отпустили на всі чотири, пішли бороться з алкоголіками, які устраюють domestic violence. Не дождався я поки откриється магазін. Сусідка сказала шо хазяйка откриває як упорається то есть врємя отркитія дуже flexible. В кіоску я купив свіжого печива, банку згущонки, слєгонца подгулявших батончиків Рошен в якійсь жирній упаковкі, три морожена і погнав до заждавшихся дівчаток. По ходу зайшов на почту, де виявляється продають сігарєти. Із усіх лінєйок була представлена тільки цінова категорія від 70 до 90 коп. То есть Ватра і Експрес. Давно не курив папір без фільтра.
Дівчатка мирно собі дрихли на березі. Запарились мене ждать, зато обрадувались коли я їм приніс це все добро разом із подгулявшими батончиками. По ходу байдарка собі тихо розвернулась, і чуть не свалила від нас. Якби не Люда, осталися б у Говтві. Я побіг, скинув кроси і зловив падлюку, яка тікала.
На решті шляху бачили Говтву, яка впадає в Псел. Якби не бачили на карті і не чекали, навєрно і не замітили б. Провели соціологічне опитування у мєсних рибаків скільки залишилось до моста, нашої конєчної целі і чи ловиться риба. Риба то ловилась то не ловилась і відстань коливалась від 1,5 км до 400 метрів. Ну ми уже у целі.
Мост не заставив себе довго ждать. Причалили зправа. Вигрузились. Я пішов подивиться на мост. Проїхали знакомі мєнти із Говтви, побібікали своїм мерседесом. Думаю, побачив би іще третій раз так ми вообще забухали б.
Пока дівчатка обносили плодово-ягідні дерева і спілкувались з дєдом, чия фазенда розміщувалась прямо біля моста і дороги, я пішов на той берег покупаться. Заодно розпитав як отсюда уєхать. Вони сказали шо проблєматично, ну треба їхать на Решетіловку.
Пособирали речі, спакувались, і стали куковать. За півгодини проїхало дві машини, які не зупинились. Зато виїхали чуваки у яких я розпитував дорогу і запропонували нас підвезти до траси на Решетіловку. Причому шо їх із дітьми в жигульонок набилось 5 чоловік. + три нас, повний багажнік нашого барахла, і торчаще ззаду весло.
По дорозі вони нам розказували про історію Говтви, колись це був форпост Київської Русі, і прєдки не раз давали прочухана половцям і всяким нєрусям. Доїхали до Дніпропетровської траси. Ми їм подякували, впарили пляхан вина, і стали ждать. Дождались коли вони вже без дітей повернулись, і запропонували пізвезти до АЗС далі по трасі.
Там біля АЗС фури шурували будь здоров, ну казали шо нікуди дівать наш багаж. Зупинився мікроавтобус, із мягко говоря тучним мужчиною. Їздив за помідорами у Дніпропетровськ, по ходу рішав якісь діла. Сам із Багачки, мєсний воротіла. Казав шо бачив як ми висадились у Остап’є. Страна должна знать своїх героїв. Висадив нас біля повороту на Миргород за 44 км. Ми довольні як слони.
Не встиг я купить сігарєт і морозива, як дівчата зупинили іще один мікроавтобус. Мене посадили в багажне відділення. Чувак довіз прямо додому.

To be continued

2005 або 2006 Миргород