Амбіції or the new world rule

Люблю амбіційних людей. Не люблю дурнів. Люблю людей, які вміють і приймають рішення. Не люблю тих, хто постійно ниє. Люблю людей жорстких, в них можна повчитись. Constant studying is the way. Leaving yourself no choice but to find a solution. I like this methodology. Якщо ти випливеш, fine. З тобою можна працювати далі. On the other side, субсидійовані (мабуть не має такого дієприкметника, ну і хєр з ним) підприємства приречені на загибель в довгостроковій перспективі. Закон джунглів. Закон джунглів vs гуманізму. А гуманізм проявляється в чому? Ось, наприклад. P&G launched a big educational campaign in China. The Company tells темним китайцям, що зуби треба чистити мінімум двічі на день. Do you think they care about the health of Chinese? They don’t give a shit about the healthcare in China. If you make a simplistic calculation, 1,500,000,000 Chinese buy one toothpaste a week. Let’s say a toothpaste cost USD 2. That is USD 3,000,000,000 of revenues a week! Not so bad, I think. Звичайно, треба круто назвати промо кампанію, типу: «Здоровому китайцю – здорові зуби!» або «Завдай удару стоматологу – купи зубну пасту!», бо треба бути Corporate Social Responsible. Бо іначе нам удачі нє відать! Ніхто не захоче з нами працювать, якщо у нас незадекларовано, що ж ми робимо позитивного для людства in general. Без цього ніззя. Так от. Повертаючись до гуманізму. Треба свій profit generating vessel назвати politically responsibly correct. І тоді буде менше воні від різних правозахисних організацій, якщо ти експлуатуєш дитячий труд. Від податкових органів, якщо ти допомагаєш дитячому будинку, а твоя компанія зареєстрована в офшорі. Від світової спільноти. Розбомбити Ірак разом із Афганастаном, щоб американські корпорації отримали держзамовлення. А держзамовлення – це путьовка в жизнь! Треба просто кампанію назвати круто, милозвучно, типу: «Даешь демократию Ираку!», бо братський іракський народ чекає не дочекається демократії, не може він уже без макдональдсів і бургерів, ну і звичайно без американських нафтових компаній. А капіталізм в економіці поєднаний із комуністичною ідеологією, із диктатурою пролетаріату, то взагалі бомба. Всі країни ругають канєшно Китай за порушення прав людини для галочки. Ну, але заводи все одно переміщують із Європи та Пн Америки в Китай.

Отож, ключові складники успіху держави, наприклад, США:

Наявність тупуватого, але патріотично налаштованого населення. І тупість, і патріотичність можна виховати протягом одного покоління 15-20 років (Росія теж зараз знаходиться в стадії виховання патріотично налаштованого населення, благо допомагають нелегали, вихідці з Кавказу, ну і звичайно чеченці);

Впарить населенню, що вони живуть за демократичними принципами (В Росії можна сказать, що ВВП takes care of everything, славяни, і, нажаль, українці люблять могучіх. Тому фігура янучари very applicable in UA);

Забить їх шлунки, щоб спокійно сиділи біля тєліка (жратви в нас слава Богу вистачає, не в пустелі ж живем). Для славян також актуальним є розвиток лікеро-горільчаної промисловості. Чесно кажучи, так і не зрозумів як америкоси варішили цю проблему.

Замутить кучу тупорилих програм для не обділених інтелектом, щоб люди особо не думали і не вміли думать (особливо люблю Beavis and Butthead. They rock!);

І всьо, можна розпоряджатись 45% доходу своїх тупорилих громадян, хоч на війну, хоч на охоту за Бін Ладеном або Карлсоном, або іншими прівідєніями. Головне, щоб tax payers спокійно спали і були впевнені у тому, що Америка спасає як завжди світ! Ну а на світову спільноту можна положить самий главний аргумент. Чим в принципі більшість держав і користується.

Вообщем, пока красота спасает мир, найбільш прибутковими видами бізнесу залишаються: торгівля наркотиками, зброєю та людьми. Як і кілька століть тому.

неділя, листопада 12, 2006